Вчора спакувала валізу речей на місяць. За якусь взагалі рекордну кількість часу. Просто гардероб за останні місяці вже перелопачений. І все охайно складено і розвішано. До так званої капсули ще як до неба рачки, але потроху розвиднюється. За ці вихідні винесла з хати ще десь 8 мішків. Чхала як скотиняка, бо тут і застуда, і алергія на пил. Спасіба што живой) Віддала купу одягу багатодітній родині, ще купу домашнього текстилю, ковдр, подушок, теплих шаликів і шапок залишила у баках від Оселі. І якщо я сумнівалась, що моя затія з міні-реновацією така собі, то в процесі зачищення кімнати я офігіла від тієї кількості речей, якими я обросла останні чотири роки. Так що дідько його зна чи все вдасться як задумано, але дихати мені стало точно легше. І вкотре прийшла до усвідомлення що щасливою мене роблять не речі. Так, я люблю красивий одяг, і ясно що без тепленького светра зараз нікуди. І я дико обожнюю всі свої мільярд свічок і щовечора дико прусь, коли їх запалюю. Речі дають комфорт. Але їх справді треба менше, ніж ми собі думаємо. Так що у 2020 хочу витрачатись на враження, на досвіди, на навчання. Не на речі. Ось хай це і буде моїм першим резолюшином) P.S. І зараз будете сміятись, але то перший раз за всі роки що я у Львові маю знимку біля Потоцьких. Отак от.

І з ходу, аби не розслаблятись у 2020, на наступні 60 днів треба переробити стільки справ, що страшно відкривати щоденник. Ці вихідні мали стати суперпродуктивними. А я провалялась зі страшними мігренями. Мій організм саботує всі заплановані двіжухи. Або просто задовбався від цієї весняної зими. Я от прокинулась нині від того, що за вікном цвіріньчали птахи. Дуже гарно, але ж не всередині січня🤨 Дивні, дивні речі відбуваються. Почуваюсь страшенно розгубленою. Але рішуче налаштована взяти цей рік за сраку.

Якщо перші кілька днів після стрижки я відчувала себе мальчуком, то от вже потроху звиклась і розцвіла) Хто мене давно знає, то пам‘ятає, що з фактичною головою я ходила після першого курсу політеху, і нас всіх огортає дуже гарною ностальгією. Зараз з цією зачіскою я почуваюсь ніби повернулась додому після дуже довгих і веселих мандрів. Стало спокійніше, але незмінно красиво😌

Тримайте малесеньке понеділкове прозріння до сніданку. Дуже класно, коли в нашому житті є люди, які нас підтримають у важку хвилину. Скажуть, що ми всерівно молодці - попри все. Але, якщо крім того, в моменти вашого ідіотства їм вистачає яєць сказати «малишка, я тебе дуже люблю, але парішай вже нарешті то своє лайно» то ТРИМАЙТЕСЬ МІЦНЕСЕНЬКО і не відпускайте. Нам всім часом треба міцнезного ляпаса. І від кого як не від найкращих друзів його отримати? Які при всіх тебе відстоюють і тобою захоплюються, але наодинці чесно скажуть, шо вони на твоєму боці, але ти задовбав нити😅 Так що якшо ви відчуваєте себе в повній сраці, а довкола вам кажуть нє ти шо ти такий молодець - пацани, розходимось. Тут треба шось міньєти. Значить, людям просто вигідно шоб ви і надалі тупили. Запам‘ятайте, справжній друг завжди випише вам звіздюлєй - навіть якщо йому буде дуже боляче завдавати вам прикрощів. Втім, не плутайте це з неконструктивною критикою або наданням порад, яких ви не просили. Тут вже треба виставити межі - до кого ви прислухаєтесь, а до кого ні. Присвячую цей пост своїм бубликам, які кажуть мені неприємну правду так, що в мене ніколи і не виникає сумнівів з приводу того, а на чиєму вони боці. Всім гарно понеділочка! І обов‘язково напишіть своїм друзям, як ви їх сильно любите❤️ #ольцедумки

Я дуже легко впадаю у зневіру. Сумнівний талант) Бо хочеться ж в сніжок і ліхтарики, егг-ног варити, а сил лише на замовити Макдональдс у Глово (що теж часом треба, але краще ні). На тлі ж всіх інших, молодих і успішних, починаєш почуватись ще більше жалюгідно. Всі ж якось справляються, а мені не виходить. У всіх святковий настрій, а в мене з рук все валиться. Найперше, варто усвідомити той факт, що коли ми порівнюємо себе з іншими, ми порівнюємо свої 100% всього, що про нас самих собі відомо, з можливо аж 2% відсотками, що люди дозволяють нам побачити. Що робить цю псевдоматематичну маніпуляцію аааабсолютно нерелевантною) Ну то саме, що полуничку порівняти з капустою. Ну і що, що полуниця така красива і яскрава, а ви пробували квашену капустку моєї маман?) Всі смачні і класні по-своєму. І хай дорога до усвідомлення себе виглядає не так яскраво, як круті публічні звершення, але наприкінці саме це завжди залишиться для мене найважливішим. Зрозуміти себе. Підбадьорити себе. Зрозуміти, хто я і куди хочу йти. І так, я хочу прийти до успіху - коли нарешті збагну, як він виглядатиме особисто для мене. Але найперше просто б прийти до себе. Чому і присвячу цю зиму. #ольцедумки

Сутеніє, а, отже, запалюю свічки. Розтавляю по всій квартирі. Вмикаю ліхтарики. Сідаю. Видихаю. Я хочу уповільнитись. Ще зовсім трохи, і на фейсбучику замайоріють підсумки року. Хтось, може, і справді такий всемогутній, що закрив свій resolution list. А я такого взагалі не мала. Нема списку справ, то нема невиконаних справ😂 Я так швидко і сильно біжу, а все здається, що залишаюсь позаду. Все здається, що недостатньо успішна. Хоча яку метрику застосувати для вимірювання успіху - теж невідомо. Моя психотерапевтка дала завдання - вести журнал досягнень. Щовечора сідати, відпускати день та думати про те, що я класного зробила сьогодні. 5 речей мінімум; більше, якщо назбирається. І тут я зрозуміла, наскільки все залежить від контексту. Якщо я міцна, виспана, в хорошому настрої, помити посуд не тягне на непересічне звершення. Але якщо втома вивертає нутрощі, і навіть вилізти з ліжка видається непосильним завданням, то заварити собі чашку трав‘яного чаю і затягти себе в душ це вже Вчинок. Тому у складні моменти, коли вигораєш, коли розчаровуєшся, коли вже хочеш здатись, дуже важливо нагадати собі про те, що зроблено замість того, аби картатись за те, що ні. Це був складний рік, і я багато чого НЕ. А що я з цим зроблю? Певно, великі цілі переформатую в щось маленьке і покрокове, і реально оціню свій стан та бажання. Хай мене підживлюють мої маленькі перемоги, а з ними і до великих доберемось. То що, бублики, нашкрябаємо нині по 5 досягнень кожен? Якщо вам комфортно буде поділитись ними тут в коментарях, це взагалі буде неймовірно. Обіймаю. #ольцедумки

Навазякавсь.

Ну що ж, останній день осені. Якраз привід трохи відрефлексувати останні три місяці. В мене вони видались важкі, але сповнені навчання і амбіцій, наявність яких в собі я до того навіть і не підозрювала. Було б ще прекрасно з‘ясувати, ким я хочу стати, коли виросту, ну але не все одразу😅 І стресувати, якби ж стільки не стресувати через дрібниці. Даю собі настанову - менше стресувати, більше читати і подорожувати. От засяду сьогодні при свічках і ліхтариках з горням какао і буду планувати зиму. Дозволю собі помріяти найвідчайдушніші мрії! Ну, і далі намагатимусь зробити щось з своїм препаскудним щоденним режимом😂 Обіймаю і гарної вам суботоньки🍂

То що, закидуємо мене гнилими помідорами чи компліментами?)

Почуваюсь малим з Карлсона, бо теж дуже хочу собаку) Але в мене помер навіть базилік, який ріс у системі «Розумний сад». Улюбленець це дуже велика відповідальність, яку я, на жаль, не можу зараз на себе взяти. Але як тільки візьму, ух!!! То одразу всиновлю собі з притулку кошенятко і собачатко. А поки буду тіскати всіх інших, які даються😁