Поки весь світ сходить з розуму я пробую пекти різну смакоту. ⠀ ⠀ Я ніколи не вважала себе мега господинею, та й чесно кажучи, не дуже прагнула до цього. Для мене більшою цінністю було прослухати відео урок по бізнесу чи маркетингу. Випікання кексів, пляцків, а тим більше тортів🍰 я собі уявляла майже як варіння зілля у темному приміщенні, де стоять пляшечки з яскравими наповнювачами. 🕯📜🔮 ⠀ Я не знаю як вам, а мені до сьогодні слово "Маренга" асоціюється з чимось містичним. 🙃⠀ ⠀ Декілька днів тому, моя донька знайшла книжку рецептів з дуже смачними фото 📖, і одразу склала список, що вона б хотіла звідти приготувати і з'їсти. І ми почали готувати... ⠀ ⠀ Спільне приготування виявилось творчим і приємним процесом, так як за ним ще між іншим можна поговорити про речі, які під час щоденної біганини просто не встигається. ⠀ ⠀ Коли ми пекли млинці, Ліля мене постійно зупиняла, щоб не їсти одразу з сковорідки. А це так складно!!! вони так пахнуть, коли ще теплі🤤. ⠀ Вона закінчила пекти, засервірувала стіл, розтопила меду, і ми сіли. І це так було по-домашньому і по-сімейному. 👭💖 Я насолоджувалась тим, що можна вдома отак нікуди не спішачи, ласувати їжею. Такі прості речі, на які бракує часу у не карантинний період. ⠀ ⠀ На нашому рахунку мармуровий кекс і чізкейк, сьогодні плануються сирні кульки. А що ви любите пекти? ⠀ ⠀ ⠀ ⠀ ⠀ #щоробитивкарантин #карантин #оленапече #сімейнепроведеннячасу #часзпідлітками #психологльвів

Для мене ситуація з короновірусом, карантином і все, що він за собою тягне це не про те, що ми всі помремо. Це про ВИКЛИК. Про ЗУСТРІЧ З СОБОЮ. ⠀ ⠀ Моментами, коли мене накриває безсилля і безнадія, я люблю повернутись в точку А. Прощупати і відчути себе : хто я зараз, де я, які ресурси я зараз маю. Головне, бути чесною З СОБОЮ. ⠀ ⠀ Якщо відповісти на ці питання правдиво, з'являється впевненість в собі, у завтрашньому дні. З'являється бачення куди йти і що можна робити. Чи не йти, а залишитись, де є. Не робити нічого, а просто побути. Побути з собою, своїми успіхами, радостями, розчаруваннями, досягненнями. ⠀ ⠀ Мені не завжди виходить, але я дуже люблю практику "сепарації з ситуацією ". Коли Я то не Олена, а Я спостерігач збоку. Увійти в роль спостерігача мені вдається зазвичай, коли накриває вже пофігізм від безсилля змінити щось.⠀ ⠀ Власне, коли ми не включені емоційно образою, злістю, виною... збоку відразу все стає зрозумілим і прийнятним.⠀ ⠀ До чого я це все? ⠀ ⠀ Соціальний карантин несе в собі виклик зустрітись з тим, що ми так охоче приховуємо і відсовуємо на задній план кожного дня. ⠀ ⠀ 💜Стосунки з іншими. Поки ми метаємось за маршрутом дім-робота-магазин-дім нема часу і сил висловити іншому моменти, які напрягають. А тут всі тусуються на одній площі, і все, що дратує посилюється в декілька разів. ⠀ ⠀ ❤Стосунки з собою. Зранку треба бігти на роботу, на роботі працювати, ввечері би подумати що поїсти, і як пошвидше лягти спати. Це якщо не заглиблюватись в інші справи з категорії ТРЕБА. ⠀ А тут цілих три тижні карантину. І ці набридливі думки з фону будуть про себе нагадувати...⠀ ⠀ продовження в каруселі 👉⠀ ⠀ ⠀

Один з підприємницьких факапів...⠀ ⠀ Був час, коли я вірила у підприємництво тільки як у захопливу пригоду. Тоді я ходила на зустрічі стартаперів, управлінців, читала книжки. ⠀ ⠀ Коли люди ділились історією свого успіху, вони часто якось з гордістю наголошували, що це нормально на початках і офіс прибирати, і бути адміністратором, і поточні справи вирішувати. ⠀ ⠀ що я хочу сказати... ФІГНЯ це. Повна. Якщо ти дійшов до того, що заснував свою компанію, ясне діло ти вмієш підмести, організувати прокладання кабелю чи закупівлю меблів в офіс. Але якщо ти хочеш, щоб твоє дитя росло і розвивалось ТИ. МАЄШ. ЗАЙМАТИСЯ. СВОЇМИ ПРЯМИМИ ОБОВ'ЯЗКАМИ. Все решта ДЕЛЕГУВАТИ. ⠀ ⠀ Пишу зараз і згадую, як ми вчили термін делегування на менеджменті, і злість бере від ніякого пояснення про поняття, яке може коштувати втратою мрії. ⠀ ⠀ Якщо ти СЕО чи сейлс, то сиди і шукай клієнтів. Чи обдумуй шляхи просування. І покращуй свій продукт. Найми асистента, який би вирішував всі поточні проблеми. ⠀ ⠀ Рутинні справи це як болото. Затягнуть, обезсилять, і не завжди приведуть до результату. Делегуйте їх або робіть по залишковому принципі.⠀ ⠀ Так само у повсякденному житті. Те, що можна не робити, НЕ РОБІТЬ. У мене часто бувають ситуації, коли ніби треба щось терміново зробити, а внутрішній опір відтягує. А потім виявляється, що вже не потрібно кудись йти, про щось писати. ⠀ ⠀ Ви провтикували свої мрії через захоплення побуту? ⠀ ⠀ ⠀ ⠀

Щоразу коли я їду зранку, і не натикаюсь на тягучки машин🚙🚙🚙 у звичних місцях, в мене включається тривога. Я починаю згадувати чи сьогодні часом не державний вихідний, чи може ще не закінчився карантин в школі, а може вже почався новий у зв'язку з короновірусом 😷. Є страх пропустити щось важливе. ⠀ ⠀ От сьогодні аналогічно, проїхала одне коркове місце, думаю, повезло. Настроююсь постояти ще в одній вуличці, сигналити іншим наглим водіям, які їдуть ніби моєї машини там і нема, а тут сюрприз, всі собі помалу і спокійно їдуть.⠀ ⠀ Отак і в житті буває, настроюєшся на щось погане, а тут хороше: сонячний ранок, хороша розмова, хороший мужчина.. а не віриться, що може бути просто класно, і починаєш шукати що не так, замість того, щоб радіти.⠀ ⠀ Одне з моїх припущень, це те, що сьогодні всі дружно поїхали на лижі⛷️🏂 чи просто в гори🏔 проводити зиму. Тому так мало машин в місті. ⠀ ⠀ А ви як думаєте? ⠀

Для мене було досить не очікувано, що багато людей серед моїх знайомих не ходить, або взагалі не пробував масажу. Мене, в деякі моменти життя, масаж рятував від фізичної болі, депресії і стресу. ⠀ ⠀ Що я хочу виділити, це те, що важливу роль грає обстановка. Вона дуже впливає на рівень розслаблення під час сеансу. Пам'ятаю після першої вагітності мене дуже боліла спина, і я ходила на масаж в державну поліклініку. Сірі стіни, холодна кушетка, вішалка з комплекту радянських лакованих меблів, протяги гуляють вздовж і впоперек, лікарі постійно заходять, виходять. Перших 10 хвилин йшло реально на те, щоб звикнути до цієї обстановки і зігрітись. Це було не дуже комфортно, але біль в спині була більшою проблемою. ⠀ ⠀ Декілька років тому я попала в студію масажного мистецтва Безвуляк Наталії. Все, що хочеться сказати це те, що я не знайшла щось краще наразі. ⠀ Заходиш, а там музика, приглушене світло, усміхнені дівчата, які проведуть і розкажуть, куди йти, що робити. Запах різних олій або ароматичних паличок. Масаж ще не почався, а вже приємно і безпечно в такій обстановці. Лягаєш на кушетку або підлогу, а вона з підігрівом, ще й накриють м'яким флісовим покривалом. Відчуття ніби в коконі лежиш. ⠀ ⠀ Люблю періодично ходити на масаж, приємно отримувати турботу. В повсякденному житті більше віддаєш, а тут тобі приділяють увагу. В сірі дні, як сьогодні, так хочеться попасти в казку, хоча б на годинку. ⠀ ⠀ Ви любите масажуватись?

Якщо колись я зроблю татуювання це буде золотисте напилення в шийно-плечевій зоні. Так, це може виглядати трішки казково, але для мене це символізувало б внутрішню легкість і свободу. Свободу бути собою 👇⠀ ⠀ 💭сміятись, коли хочеться сміятись ⠀ 💭плакати, коли хочеться затопити найближчі вулиці слізьми суму і розчарування, а не кривити лице, намагаючись показати, що в мене "Краще всіх".⠀ 💭обнімати свого чоловіка, коли дуже цього потребуєш, а не чемно чекати поки він закінчить роботу ⠀ 💭ризикувати пробувати щось нове в житті: заняття, хоббі, роботу, місце проживання. І не зупиняти себе соціальними стереотипами типу "куди вже тобі зараз... у тебе сім'я... тримайся того, що є і не випускай.... в такому віці/стані/ситуації вже пізно... "⠀ 💭називати речі своїми іменами, не намагаючись злість і образи обшити рюшками і полити сиропом.⠀ 💭якщо щось дуже болить, то іти до людей за підтримкою, любити і жаліти себе, а не знецінювати типу, що там мої переживання, от в Африці їсти люди не мають що, а я тут фігньою страждаю.⠀ ⠀ Якби люди боялися не настільки оцінки зовнішнього світу, а більше померти не реалізувавши свої таланти, мрії, ідеї, на вулицях було б більше щасливих і доброзичливих людей. ⠀ ⠀ У вас бували такі моменти, коли до кісток відчуваєш себе, що все що ти зараз робиш і говориш - це прояв тебе без фільтрів і норм поведінки? ⠀

чому я так довго не наважувалась писати? ⠀ ⠀ Я не люблю писати про нічого і лити водичку. Я люблю дивитись фільми, читати книжки, де є зміст. Інколи він явний, але цікавіше, коли потрібно десь включити інтуїцію, десь логіку, а десь побачити між картинами прихований меседж.⠀ ⠀ Мені додає азарту шукати, що ж мав автор чи режисер на меті, коли писав саме такі слова, і знімав саме таку сцену. З моїм захопленням стилістикою, тепер я ще й кайфую від аналізу цілісного образу головних героїв фільму. 🎞⠀ ⠀ Пишучи пост, у мене постійно вилазить голосок внутрішнього критика, і починає нашіптувати репом: "та кому то цікаво", "що ти займаєш ефір інших людей", "ну що це за таке формулювання, ніби статтю в науковий журнал пишеш", "і скільки ти збираєшся ще в блогера тут бавитись?". ⠀ ⠀ Страшно "оголюватись" перед публікою, але якщо не оголюватись, і не писати про різне, актуальне, називаючи речі своїми іменами, зміст тоді цього?⠀ ⠀ Страшно зустрітися з хейтерами в своєму профілі. Не до кінця зрозуміло, що з ними робити. Блокувати? Почнуть лізти через інші профілі, і закидати, що от ні за що їх видалили. Вести дискусію, щось обгрунтовувати? Я спостерігаю такі битви титанів на інших профілях, і ні до чого такі розмови не приводять. Прийшла людина, щоб вилити зсередини свого бруду, бо їй там вже смердить, і словами таке не зупиниш. Ігнорити і не реагувати - для мене це прояв слабкості. ⠀ ⠀ Чи бували у вас відверті ненависники у соцмережах? Як ви давали їм зрозуміти who is who here?

Вже півроку я живу за містом. Їдучи додому я часто бачу літаки, які йдуть на посадку🛬. Я пригадую ситуацію, коли вперше летіла літаком. Мені запропонували поїхати на міжнародне навчання, як організовувати обмін студентами. ⠀ ⠀ Уявіть собі, в мене літак в 🕒15.00. з Борисполя, і о 07.10. інтерсіті зі Львова в той самий день. Я від своєї тривожності відтягую складання речей до самого вечора, і в результаті о 03.00. ночі десь йду спати. ⠀ ⠀ Я реагую на п'ятий повтор ⏰будильника, відкриваю очі, годинник показує 06.40. Я холодію вся зсередини, як кролик від погляду удава, від думки, що якщо я не встигаю зараз на поїзд, шансу попасти на літак в мене нема. Перше, що я роблю це викликаю таксі, а далі літаючи по хаті закидаю в сумку все, що лежить біля неї.⠀ ⠀ 06.50.🚖 таксист дзвонить, що є. Я вибігаю з квартири. Але не все так просто. Це листопад, вчора був дощ, а вночі мороз. Приїхала Волга, заїхати в двір, вона заїхала, а розвернутись вона не може, бо буксує по льоді. У мене нема часу на не вдалі спроби розкачати машину. Адреналін в крові закипає♨️ від погляду на годинник, там 06.55. Я вискакую з машини, і починаю пхати ту Волгу. Вона буксує далі, і на мене з-під коліс летить вже тепленьке від коліс болотце. Машина таки вирулює, я запригую, ми несемось. Я ще ніколи не відчувала такого холоду в тілі, і такого гучного стукання пульсу.⠀ ⠀ Ось вже вокзал. Дивлюсь на циферблат, 07.07. Чим ближче я до поїзду, тим більше я починаю усвідомлювати, що як я зараз не запригну у цей поїзд, не бачити мені сонячної Португалії, соковито-гірких оливок і безмежного океану. ⠀ ⠀ І ось я на пероні, ВІН Є, 🚊поїзд ще стоїть. Але двері вже закривають. Я підбігаю до перших дверей, кидаю в провідницю свій квиток застрибую без запрошення. Хух, I DID It.🏆 ⠀ ⠀ Десь через години дві, я починаю відчувати, що я дихаю, а потім плакати і дякувати собі, Богу, що я не здалась, що таксист дав жару на дорозі, і поїзд мене дочекався. ⠀ ⠀ Адреналін мене ще довго не відпускав зі своїх холодних обіймів. ⠀ ⠀ Були у вас ситуації, коли ви відчували своє тіло таким холодним❄, що вас це лякало? ⠀

Цього тижня мені пощастило подивитись фільм "Красива на всю голову " (2018). Мене вразила промова головної героїні Рене вкінці фільму про дитячу безпосередність, яка дозволяла нам не соромитись бути собою, поправляти не зручний одяг і бути впевненим в собі на 100%, коли ми були дітьми. ⠀ ⠀ Пригадую в мене був гарний джинсовий комбінезон, на якому мама вишила моє ім'я різнокольоровими нитками. Вони були яскраві, атласні, і переливались гарно на сонечку. Так от, коли я одягала його гуляти, в мене не було проблем з ким бавитись. Бачачи моє ім'я, діти підходили, звертались до мене по імені, і пропонували у щось гратись без всяких заминок. І ця стадія преконтакту настільки швидко відбувалася, що не було часу стидатись питаючи як звати, і чи може побавимось, чи побігаємо. Ми вже були бандою, і сміливо кликали інших дітей робити щось разом. ⠀ ⠀ Я уявляю, якби зараз на кожному з нас був напис про ім'я, інтереси, кількість дітей, наявність домашніх тварин....не треба би було читати книжки про нетворкінг. Підходиш до людини, звертаєшся по імені і починаєш розмову на спільну вам тему. Спілкування би одразу стало теплішим, а люди менш голодні на щиру увагу. ⠀ ⠀ Якщо уявити, що кожен з нас мав би нашивку з короткою інформацією, щоб ви написали про себе? ⠀ ⠀

Вчора я вже згадувала про свій фанатизм до проходження марафонів на цікаві мені теми. Один з них це квест #textdrive, де нам розказують коротенькі лайфхаки для легкого написання текстів і постів. Сьогодні нас спитали про те, що ж найчастіше заважає нам писати. ⠀ ⠀ Я би почала частіше писати, якби мала можливість сідати і писати пост, як тільки його ідея прийшла в голову. Справді, часто буває, що класні ідеї приходять у не підходящий момент: коли я їду за кермом і бачу не адекватних водіїв і пішоходів; під час прибирання вдома чи коли голова втомлена після роботи, а тут десь з фону вилазять цікаві/болючі теми, якими хочеться поділитись і спитати Вас : "А у вас це як відбувається? Як ви справляєтесь з ….“.⠀ ⠀ Натхнення дуже рідко приходить, коли ти от вклала дітей спати, зробила домашні справи і думаєш така: “Ну все, зараз накатаю все, що там в голові роїлось весь день.”. Ага, прям так. В голові пусто, як 2 січня в холодильнику. І так декілька разів історія повторюється. І я вже починаю проганяти ці ідеї, коли вони приходять. Не хочеться відчувати так часто розчарування від не завершених дій.⠀ ⠀ Лекторка поділилась, що вона надиктовує на диктофон ідеї та свої думки, і звук автоматично перетворюється в текст, який потім відредагувати вже набагато простіше, ніж починати спочатку. Для мене це було знахідкою, і водночас ступором: Як працюючи в ІТ сфері майже 9 років я раніше про це не подумала🤦. ⠀ ⠀ Користуєтесь таким способом запису? Порадите перевірені програмки, що таке роблять? ⠀ ⠀ ⠀ ⠀ #оленамарафонець #текстдрайв⠀ ⠀

День 1. Меркурій каже не починати нічого нового від сьогодні і до 10 березня. ⠀ ⠀ Ви дотримуєтесь "правил поведінки " під час ретроградного Меркурія? Я загалом ніколи дуже не звертала увагу на рух планет і рекомендацій астрологів, езотериків і ведичних жінок))) ⠀ ⠀ Взагалі Я - мрія тренерів і коучів, бо моя слабкість це пізнання нового. Мені потрібно зупиняти себе, щоб не підписуватись на всі марафони, які попадаються на очі. ⠀ ⠀ Але я таки не втрималась, і підписалась 🤷 на марафон, присвячений Ретроградному Меркурію. Подивитись, що ж воно таке, і про що вони розказують. ⠀ ⠀ Вчора був перший ефір, на якому дали цікаву практику "Як сфокусуватись на теперішньому моменті, або ж на справі, яку ви збираєтесь робити". ⠀ ⠀ Насправді тема ефіру звучала "Як повернути життєву енергію, і куди вона йде? ". Спікер підвів нас до того, що багато енергії в нас йде на втримування думок, планів, не прожитих почуттів. І запропонував протягом 10 хвилин виписувати всі думки і відчуття, які приходять в голову. ⠀ ⠀ Якщо чесно в той момент я приймала ванну 🛀, тому звісно ручки і паперу не мала.⠀ Учасники писали, що коли все виклали на папері, то прийшла тиша і заспокоєння в голові і на душі. І я вірю їм. ⠀ ⠀ Я не уявляю своє життя мами, господині, жінки, працівника і вічного студента без щоденника. Без відчуття головної болі це не можливо втримувати все в голові. ⠀ ⠀ Тому РЕКОМЕНДУЮ вам зберегти цю практику, і коли вам буде потрібно зосередитись на чомусь, робити її, поки голова не стане легенькою як пір'їнка.⠀ ⠀ Вам бажаю гарного вечора! Йду готуватись до наступного ефіру 😋.⠀ ⠀ ⠀ ⠀ #оленамарафонець #немажиттябезнового #пишурекомендую

Про що мовчать жінки 40+?⠀ ⠀ ⠀ Я веду рубрику стилю у чаті жінок, які дбають про свою красу та здоров'я, користуючись продукцією TianDe. Більшість з них, це вікова категорія 40 - 50+. І часто я зустрічаюсь зі своїм ступором, тому що не дуже розумію, що насправді їм актуально. ⠀ ⠀ Коли я вчилась на персонального стиліста, нам давали інформацію про багато різного, про тренди: фасони, кольори, поєднання стилів. Але по моїх відчуттях ця інформація більше актуальна для 20+, 30+. Все-таки, у 45+ років, жінка вже має певний статус: соціальний, сімейний, кар'єрний. І писати про те, що зараз модно носити черевики на грубій підошві і піджак оверсайз, мені виглядає недоречно. ⠀ ⠀ Моя сестра не розуміє оверсайз впринципі, хоча вона ще не в цій віковій категорії. А овнрсайз - це довготривалий тренд, і на тижнях моди в Парижі, Нью-Йорку більшість модниць одягають на себе щось оверсайзне. От і виникають в мене сумніви наскільки така інформація може бути корисною для більш зрілих жінок.⠀ ⠀ Поділіться, будь-ласка, про що ваші мами, хресні, тітки, старші сестри вас питаються, що стосується моди та носіння речей? Якої інформації їм бракує? Де виникають сумніви? ⠀ ⠀ ⠀ Буду вдячна за будь-які думки і спостереження. ⠀ ⠀ ⠀ ⠀ ⠀ ⠀